Робота з батьками

Батьківський всеобуч

Особливості розвитку першокласника

  

Успішній адаптації першокласника до школи сприяє правильна організація навчально-ви­ховного процесу:

   Упродовж 6—7-го років життя у дітей відбуваєть­ся яскраво виражена перебудова загального розвитку організму, тому цей процес ми називаємо особливим і переломним. Збільшується фізична сила й витрива­лість організму.

   За фізичних навантажень посилення роботи сер­ця, як і раніше, досягається за рахунок підвищення частоти серцевих ударів.

   Руки у шестирічок достатньо підготовлені для ви­мог навчальної діяльності. Однак письмові вправи не повинні тривати більше ніж 10 хвилин.

   Дуже чутливий до деформації хребет 6—7-х річних дітей. Найменші порушення обмінних процесів у хря­щовій тканині хребта призводять до органічних змін, викликаючи такі захворювання, як сколіоз, плоско­стопість.

   Скелетна мускулатура 6-річної дитини має слабко розвинені сухожилля, м'язи живота не витримують ве­ликих напружень, тому дітям цього віку не рекомен­довано піднімати важке. А як часто першокласники несуть до школи важкі портфелі, навантажені різними підручниками. Лікарі рекомендують носити ранці за плечима.

   Особливо знижена рухова активність дітей, які до­датково займаються музикою, іноземними мовами, на­вчаються в художніх студіях, сидять за комп'ютером або увесь свій вільний час дивляться телевізор.

   Обмеженість рухливості дуже негативно позна­чається на навчанні: розумова працездатність різко знижується, пам'ять погіршується. Відомий педагог К.Д.Ушинський зазначав: «Найважливішою умовою, яка підсилює роботу пам'яті, є міцний стан нервів, для чого необхідні фізичні вправи . Гімнастика, про­гулянка на свіжому повітрі і взагалі все, що зміцнює нерви, має велике значення для здоров'я пам'яті».

   З можли­вістю, дитині треба більше бувати на вулиці, рухливі ігри слід проводити на свіжому повітрі.

   Дитина має багато рухатися не тільки в школі, а й удома. Це і ранкова гімнастика, і рухливі перерви під час виконання домашніх завдань, і рухливі ігри, заняття спортом, загальні сімейні захоплення, пов'язані з різними фізичними навантаженнями: прогулянки на велосипедах, на лижах, ковзанах, туристські походи й плавання влітку.

   За час навчання у школі знижується і гострота зору дітей. Корисна “зорова гімнастика”.

   Слід ви­користовувати для навчання  читання книги з великим шрифтом, уникати перевтомлення. Особливо шкідли­ве тривале сидіння біля телевізора та комп'ютера.

   З початком навчання в школі різко збільшується потік інформації, яку треба зрозуміти, усвідомити. У цьому основну роль відіграє розвиток нервової систе­ми дитини, і насамперед — розвиток головного мозку.

   Щоб успішно розвивати довільну увагу молодшого школяра, треба уникати одноманітної, нецікавої, незрозумілої, недоступної діяльності. Дорослим не слід забувати, що неуваж­ною дитина може бути через поганий стан здоров'я, стомлюваність, хвилювання.

   У першокласників швидко розвивається довготривала пам'ять. У дитини цього віку гарно розвинена мимо­вільна пам'ять — вона добре пам'ятає все яскраве, усе, що зацікавило, що вразило. Шкільні заняття, висо­ка пізнавальна мотивація сприяють розвитку довіль­ної пам'яті.

   Мовний розвиток дитини є основою засвоєння знань і спілкування з дітьми та дорослими. У до­шкільному віці дитина спілкувалась із вихователем, однолітками в ігровій діяльності, і найбільший авторитет мали батьки. Для молод­ших школярів найбільшим авторитетом стає вчитель.

   Спілкування шестирічок з однолітками носить су­перечливий характер. З одного боку, вони сприймають своїх однолітків як активних співучасників спільних колективних видів діяльності (навчання, гри). З дру­гого — ще не відчувають необхідності брати участь у спільній діяльності.

   Під час переходу до шкільного віку у дітей помітні суттєві зміни в характері та поведінці. Дитина починає маніжитись, капризувати. У поведінці з'являється щось штучне й безглузде. Це — криза 6—7 років, або криза безпосередності. Л.С.Виготський зазначав, що «найсуттєвішою рисою кризи семи років можна було б назвати початок диференціації внутрішнього й зов­нішнього боку особистості дитини», тобто дитина по­чинає орієнтуватися в своїх почуттях і переживаннях, розуміти саму себе.

    Слід пам'ятати про те, що морфофункціональні можливос­ті організму шестирічних дітей, незавершеність роз­витку важливих для навчання систем (перш за все центральної нервової системи, опорно-рухового апа­рату) визначають високу чутливість організму до не­сприятливих умов, зовнішніх подразників. А тому нехтування анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями дітей призведе до ускладнення адаптації їх до школи.

Основа адаптації дітей до школи — це здоров'я на всіх рівнях (фізичному, психічному, со­ціальному й духовному).

Перші шкільні труднощі: проблема адаптації першокласників.

     Початок навчання дитини в 1-му класі - складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності - це й нові контакти, нові стосунки, нові обов'язки. Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став школярем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов'язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права і обов'язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем.

     Змінюється життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.При-стосування (адаптація) дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, пов'язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5 - 6 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадають напруження та тривожність.
Залежно від стану здоров'я, сімейної ситуації, відвідування чи не відвідування дитячого садка адаптація до школи, до нових умов життя може мати різний перебіг.

     Безумовно, першокласники, що відвідували дитячі заклади, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», які не звикли до тривалого  перебування в дитячому колективі, до певного сталого режиму. Легше проходить період пристосування до школи і краще вправляються з розумовими та фізичними навантаженнями здорові діти. Але на жаль, сьогодні лише 20—25 % дітей ідуть до школи здоровими. Решта ж мають різноманітні порушення та відхилення в стані здоров'я. 

     Тож зрозуміло, чому процес адаптації проходить з певними ускладненнями й затягується на більш тривалий термін.

     У дослідженні Г.Чуткіної виділено 3 рівні адаптації дітей до школи. (Опис рівнів адаптації наведено з кн. О.Проскури «Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками».) Звернімо увагу на їх зміст і основні показники.

     Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом, розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

     Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, разом з тим потребуй контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків і виконує домашні завдання; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками. 

     Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, в нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання  самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується и нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує знач ної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й  прізвища лише частини однокласників. Зрозуміло, що є досить тісний причиново-наслідковий зв'язок між  рівнем адаптації школяра і системою тих чинників, умов, у яких він виховувався.
     У таблиці показано, як найбільш важливі чинники впливають на кількісні показники адаптації дітей до школи.

Таблиця

Чинники, які зумовлюють високий рівень адаптації.

№ з/п	Сприятливі чинники соціального мікросередовища дитини	Кількість дітей з високим рівнем адаптації, %
1	Адекватне усвідомлення свого статусу в групі ровесників	97,8
2	Правильні методи виховання в сім'ї	95,3
3	Відсутність (загалом) конфліктної ситуації в сім'ї	94,4
4	Відсутність у сім'ї конфліктів через алкоголізм	91,1
5	Високий рівень освіти батька	87,9
6	Функціональна готовність до навчання в школі, шкільна зрілість	86,9
7	Високий статус дитини в групі до вступу в 1 клас	85,8
8	Високий рівень освіти матері	83,2
9	Повна сім'я	77,6
10	Задоволення від спілкування з дорослими	74,3
11	Позитивний стиль ставлення до дітей з боку вихователя   і  вчителя   під  час   підготовчого періоду	62,7
12	Позитивний стиль ставлення до дітей учителя першого класу	59,8

     Учні, яким важче призвичаїтися до школи, потребують особливої уваги та індивідуальної підтримки з боку як учителя, так і психолога.

     З цією метою в школі слід вести психологічне спостереження за першокласниками, проводити експертне оцінювання рівня адаптованості  учнів, в якому експертами виступають вчителі. 

     Маючи перед собою опис рівнів адаптації, вчителі заповнюють спеціальні бланки, оцінюючи кожного учня і даючи, таким чином, додаткову інформацію психологові. Потім ці дані аналізуються і психолог має можливість на підставі власних спостережень, даних психологічного обстеження та експертних оцінок вчителів виявити, сформувати спеціальну групу (її ще називають «групою ризику») для спеціальних коригуючих занять, аби запобігти дезадаптації цих дітей.